Вечір. Холод. Сирість. Довга вулиця . Тільки  вона і її біла парасоля. Машина. Тіло на дорозі.        Очі . Голубі  , ясні очі.
Вікторія прокинулася:"Знов ці очі!Знов ці голубі як океан очі,такі чесні,такі добрі,такі ласкаві". Другу ніч підряд їй сняться ці очі,цей сон . Він не дає їй спокою. Але де вона могла їх бачити?Ні,якби побачила то запамятала б на все життя. Їх неможливо забути. Очі ці щирі лагідні і добрі. Але де? Де вона могла їх бачити?
Вже другий день поспіль з цими думками Вікторія прокидається і не може зрозуміти , що це все означає.
Вона була звичайною дівчиною. Висока,струнка,симпатична дівчина,завжди усміхнена -         такою була наша Вікторія  . Ясно - зелені очі були добрими,а її неслухняні кучері,які вічно спадали їй на обличчя,подобалися всім,тільки не самій Вікторії. Жила вона одна, батько поїхав у Чехію на заробітки,а мати розвелася з батьком,коли вікторії було 15, про її існування вона нічого не знала, та  і знати не хотіла . В них були важкі стосунки
Отож,проснувшись від дивного сну,вона,як зазвичай встала з ліжка і попрямувала до кухні,де зробила собі каву. Їй приходили різні думки  в голову:"це щось означає я точно заю. Але хто він?чому він мене рятує?так потрібно щось з цим робити бо інакше..."- задзвонив телефон:
Ало... привіт Ліно ..... ну нарешті ти про мене згадала!я рада тебе чути ...- бурмотіла Вікторія
Лінка давня подруга Віторії , що тут говорити все дитинство разом,проте потім Лінка поїхала з міста і лише цього літа повернулася.   Вона запропонувала Вікторії прогулятися. Ай справді за цими щоденними клопотами вона забула, що на вулиці літо,так тепло,так прекрасно.... .і тому швидко погодилася на пропозицію. Дві веселі подруги ішли по вулиці їхнього району . Про,що вони вже не говорили,кого не згадували,та наговоритися ніяк не могли. Поки вони гуляли,погода непомітно змінилася,стало похмуро.  Між дівчатами виникла пауза. Вікторія пригадала:"вулиця,холод,"- невже це той сон?цього просто не може бути,тут щось не те. Машина. ось і машина..."вона чекала поки щось станеться. Лінка спантеличено стояла і дивилася на подругу,не могла збагнути,що сталося ?
Машина їхала з шаленою швидкістю і здавалоя просто на дівчат."де він?зараз має зявитися він?чому його нема?-Вікторія оглядалася ,та ніде не було його. Хтось повинен їх врятувати. Машина наближалася все ближче і ближче. Хось схватив Вікторію за руку і потяг до себе. Вона не розуміла,що відбувається,коли відійшла то побачила,що вони з Лінкою лежать на тротуарі.
- Ти,що хвора?що з тобою?ти хотіла ,щоб тебе машина збила?- кричала на ту в паніці Лінка- Вік ,що з тобою?
- Що сталося?я нічого не розумію?- почала виправдовуватися Віка. Вона справді нічого не розуміла
- Що ти не розумієш?- нервувалася Лінка
- Чому ми лежимо на тротуарі?
- Ти раптом зупинилася ,коли побачила те авто почала просто йти на дорогу,я тебе забрала. З  тобою все нормально?-з якоюсь недовірою в голосі запитала подруг .                    -А де він?куди він подівся?- допитувалася Віка
- Хто Він?Вік,та, що з тобою,ти можеш нормально пояснити?може ти вдарилась?тебе щось болить?- турбувалася та
- та ні, ні ,ні, нічого. Все нормально. Йдем додому.
На якусь мить Вікторії здавалося,що вона побачила його. Її рятівника!але це лише здалося,
Подруги поверталися додому,коли зустріли давніх знайомих і ті запросили їх з ними прогулятися . Хоча,в Вікторії після цього настрій пропав вона погодилася.
З ними було так просто,такі веселі і безтурботні,їй здалося,що вона не з цього світу. Коли всі веселяться в неї таке відчуття на душі ніби її принизили чи просто зробили боляче. Та вона цього не видавала,була безтурботною,я завжди,старалася усміхатися.   Коли прийшла додому,то відразу лягла спати.
"Місто,багато людей. Вона щось шукає . ні , вона когось шукає. Бігає,кричить!його нема. А на душі так боляче ,ніби вона втратила щось їй дороге. Вулиця. Сходи. Вона біжить догори. Кричить Її ніхто не чує. її ніхто не хоче врятувати. чому? Підїзд. Ліфт. Сходи. Девятий поверх. Дах. Вона стоїть на краю прірви. Душа розривається на тисячі шматків. Вона не хоче стрибати,щось змушує її. Ні,вона не стрибне. Ноги відштовхуються від покрівлі. Стає легше,вже нічого не болить ти просто поринаєш у світ. У свій світ. Хтось тягне її назад. Вона обертає голову. Обличчя чіткіше. Ніжна,щира посмішка і очі ці ОЧІ,які зводять її з розуму. Він тягне її до себе. Вона не хоче!вона хоче стрибнути!!!!але для чого?я не хочу стрибати. Підсвідомість починає опиратися. Він кличе її йти з ним. Вона не хоче. Очі, ці ОЧІ дивляться прямо в її,пронизають,стає моторошно,страшно.. . Він дивиться і таке враження,що бачить її душу наскрізь. Він може вилікувати її,просто потрібно зробити крок назад. І тут вона робить вибір.... . Вона вирішила,вона...."  Гучно дзвонив телефон .Вікторія прокинулася вся покрита крапельками поту. Дзвонив один із її вчорашніх друзів - Назар. На мить оговтавшись підняла слухавку. Назар запрошував їх з Лінкою зустрітися сьогодні знову з ними  . Віка погодилася. Подивилася на годинник:пів на першу."нічого собі"- подумала вона. Потім вона не памятала ,що робила,все виходило автоматично,машинально.,думки про сон."треба подзвонити Лінці"
- Алло привіт…..
-о,ну нарешті ти прокинулася.
- Слухай нас за........
-знаю-знаю - обірвала та на пів слові-запросили сьогодні  прогулятися. Ну як ідем ?
- ну я сказала,що йдем  - якось тупо відповіла Вікторія
- Добре ти тоді збирайся. Зустрінемося на шосе. я подзвоню.
А далі все як в кіно. Уривки снів,роздуми. Йдучи по вулиці вона думала:"Ми шукаємо.. . знаходимо..  . втрачаємо   ,то для чого ми самі руйнуємо своє щастя?для чого відпускаємо ту людину,яку стільки часу шукали?для чого завдаємо біль і їй і собі?людині не підвладно це зрозуміти. А жаль . можливо тоді було б менше розбитих сердець. Самотніх людей. В їхніх серцях запанувала любов,для якої інколи не вистарчає місця. люди стали б добрішими і світ подобрішав б". Далі вона думала виключно про сон. Чомусь коли вони з Лінкою зустрілися,коли ішли до друзів її серце почало битися швидше і швидше,ніби зараз має статися таке,що змінить її життя . Вони прийшли. з боку сидів якийсь хлопець. Він опустив голову. І коли прийшли дівчата одразу подивився на Віку. Просто їй у вічі."це був він!невже це він,з її снів"?. Його посмішка,його очі,ці Очі. Серце мов шалене стукало. Стало спокійно на душі і чомусь так хотілося сміятися. Тоді Вікторія зрозуміла ось що змінить її життя.  Щастя поруч. Воно біля нас  просто ми засліплені щоденними клопотами і не бачимо його. Бо не хочемо. Просто потрібно добре придивитися навкруги і ти побачиш,що та людина яка тобі потрібна поруч. Воно живе в кожному з нас,але більшість чомусь цього не помічають,речі які з нами відбуваються ,здаються буденними,хоча якщо придивитися то можна розгледіти саме те ,що ти шукаєш.  Вікторія віднайшла соє щастя!Вона перемогла. Віднайди і ти!