Осягнути Всесвіт
*****
13.06. Так дивно! Це останній запис у моєму щоденнику.  Через кілька хвилин все закінчиться. Або тільки почнеться.... Це все тільки заради неї.  Щастя у цьому світі неможливе. Хіба усі ці химерні люди зрозуміють силу нашого почуття? Ні, вони думають тільки про себе і свої проблеми, ставлять перешкоди іншим. А там у височині все по-справжньому!! Там – вона буде моєю, там ми знайдемо своє щастя. Ми будемо жити вічно і кохати один одного. Кохати у височині!!! Лише мить і я забуду усю цю мороку, що називають життям. А що в ньому прекрасного? Та нічого... Лише сірі буденні дні, в яких інколи зявляються цяточки інших, більш веселих кольорів.... Останній раз дивлюсь на це запилене місто... Дивно.. Я ж повинен жалкувати, що йду з життя. Ау мене на душі тільки радість та легкість. Я з нетерпінням очікую, коли віддамсь своєму щастю... Я зробив все, що мав.... Залишаю листа Аліні. Я впевнений, вона його прочитає. Вона мене зрозуміє. Вона ж така чуйна, добра, лагідна.. О, Господи, я так її кохаю. Все це тільки заради неї. Та щось я вже довго пишу. Пора ставити крапку. Ось і кінець моєму щоденнику, та й життю також. Бувайте всі, хто буде його читати. І, благаю, зітріть мене з вашої пам’яті…. Мене вже нема…

*****
    Кохана моя, ти читаєшь мого листа, а я вже напевно десь там в височині… Ти не лякайся, не хвилюйся. Сонечко моє, Аліна, я кохаю тебе від щирого серця. Ти з’явилася у моєму житті, коли я вже зовсім втратив надію побачити в ньму щось прекрасне. Я не вірив у кохання. Вважав, що це почуття для дурних, що воно тільки шкодить нам. Я думав, що люди марно забивають голову цією дурістю.. А зараз, завдяки тобі, моя ти пташка, я розумію, що я був дурнем... Кохання – це найпрекрсніше у нашому житті. Зустрівши і покохавши тебе, я з радістю просипався зранку, вдихав повітря і жив щасливим життям. Та не довго, я скоро зрозумів, що кохання має бути більшим, що воно повино осягнути Всесвіт, і, що у цьому байдужому світі нас обов’язково щось розлучить... А я хочу завжди бути с тобою, не можу та просто не маю права тебе втратити..Ти все для мене... Я певен, що зараз у тебе в голові блукають жахливі  думки... Викинь їх, я тебе благаю...  Приходь до мене, тут добре, я це знаю.... Тут є все... А мені не вистачає лише тебе... Тут, у височині, ми будемо одним цілим, і ми справді будемо жити, жити нашим коханням. Я буду чекати на тебе тут скільки потрібно буде. Але ти не барися., бо я сумую без тебе... Тут все вічне, і наше кохання теж не буде мати меж. А тепер подумай про все, що я тут написав. Я певен ти і не знала, що я міг таке планувати, але я також певен, що ти все зрозумієш, і підеш за ради мене на таку жертву. Я тебе міцно цілую. Щоб ти не вирішила, я завжди буду тебе кохати...
                                                      Твоє, безтямно кохаюче тебе, серце

*****                                                       
14.06
Я мала написати всі свої почуття у щодинник зразу, та не мала сили… Вчора був найжахливіший день у моєму житті. Я його втратила, втратила найцінніше… А той лист, хіба він міг таке думати.. Ми ж були щасливі… Благає прийти до нього… Так я  його кохаю, але ж життя прекраснее. Я втратила його, але у мене є сенс життя, я хочу закінчити інститут, хочу жити, народити дітей, працювати фотографом… Так спогади про нього завжди будуть у моєму серці.. Та як він міг таке з собою учинити, та ще й  взяти кинути мене тут, одну і зовсім самотню…. Я не можу більш писати, сльози дощем ллються на сторінки щоденника…
15.06
Так, і знову я відкриваю свій щоденник, і знову пишу всі ці думки, що надокучають мені кожну хвилину, кожну секунду. Я хочу його побачити, вдихнути його аромат, відчути смак його вуст... Боже, я ж справді без нього не зможу... Я хочу до нього. Але це ж безглуздя помирати за для щастя... Життя повинно продовжуватися.. Та ще й його мати. Вона його так любить, їй напевно складніше ніж мені. Він же був її кровью, плоттю... Ні, ці думки остаточно зведуть мене з розуму...
16.06
Мені моторошно дивитися на ту жінку... Вчора вона приходила і сльозно благала мене піти до нього...  Говорила, що він там самотній, чекає на мене, що якщо я не піду, його душа не буде спокійною, а вона хоче, щоб він був щасливий... І найжахливіше те, що я поступово починаю її розуміти... Навіщо ж ти це зробив? Навіщо?...
17.06
Я на тому самому даху… Дивлюся вниз і розумію, що і справді життя без нього пусте…  Зовсім пусте. Сонце ніби вже не світить, не чутно голосів, і все навкруги стає темним…. А й справді, що там в височині? Щастя? Затишок? Спокій? Та головне, що там він… Я хочу до нього, просто бути з ним, і байдуже де….

*****
З газети
Вчора у центрі міста знайшли тіло дівчини. Її особистість досі не відома  органам правопорядку. Один з слідчих розповів нашому репортеру, що смерть дівчини пов’язують із самогубством юнака, що сталося чотири дні тому. Єдиним доказом, що вказує на особистість дівчини є щоденник, який знайшли на даху будівлі. Звідти відомо, що ім’я дівчини – Аліна. Нам досі не відомо (це не розголошується), які причини призвели до смерті Аліни, але ми щиро співчуваємо усім її близьким і родичам. Редакція газети надасть можливу грошову допомогу на влаштування похорон.

*****
Вони сиділи на хмарці і трималися за руки. Їхні очі світилися щастям... Вони дивилися вниз на світ, де привали ненависть, заздрість і жадібність, вони розуміли той світ не для них. Та їм на нього було вже байдуже... Тільки зараз вони почали справді кохати і жити... Вони були щасливі... Вони осягнули Всесвіт...