Ідейно-художній аналіз
Вірш написаний 1911 року і за деякими джерелами є першим друкованим віршем Павла Тичини.  1911 рік - це лише період становлення майбутнього поета, як особистості, рік навчання в Чернігові, перші зустрічі з творчою молоддю Чернігівщини. Проте вірш засвідчив неабиякий талант майбутнього символіста.
Вірш не належить до жодної збірки, пізніше входить до збірки „Сонячні кларнети”.
За жанром – це шедевр інтимної лірики.
Темою вірша є вираження емоцій, які народжуються в душі юного ліричного героя, перших і тендітних емоцій відчуття кохання
Ідейне навантаження вірша не чітке, тут змішані хвилюючі ноти передчуття щастя і глибинне злиття з природою,  отже, уславлення гармонії.
Ліричний герой сповнений почуттів, він звертається з риторичними запитаннями до уявних опонентів, які теж мають відчувати те, що і він, він закликає до рішучості, проте сам, не виявляє рішучості, лише щира, закохана душа здатна бачити символічні образи природи,  а закохані, очевидно, бачать спільні образи. І тому риторичне питання початку вірша трансформується в риторичне ствердження. Ліричний герой знайшов однодумців, він не самотній  у своїх почуттях!
  Головних героїв тут цілий ряд. Безперечно, спочатку варто відзначити кохану, яка абсолютно не візуальна, вона навіть бездіяльна, бо просто спить... але і у своєму сні вона – це все для ліричного героя. (Чи не буде збоченням будити вночі дівчину, яка мирно спить?! але хіба дії закоханого можуть бути логічними?
Композиційно вірш поділяється на дві частини. Обидві починаються риторичними питаннями. Спочатку простір обмежений лише липою, яка шелестить, у другій частині простір ширшає – це вже гаї, вони сплять, але „все бачать крізь тумани”.  Простір враз стає глобальним – місяць, зорі... а потім швидше звуковий образ ..”солов’ї” (цікаво, хто бачив вночі солов’я?!), але як же вночі вони співають..))
Навіть у такого красномовного лірика , як наш герой не вистачило слів виразити , як же вони співають: „А солов’ї ...” Красномовні три крапки, чи не так?
Художні засоби , які наявні в цьому вірші традиційні для інтимної лірики. Але головним, я вважаю – протиставлення. Природа-людина, в даному контексті повна співзвучність. Риторичне запитання, риторичне ствердження, звичайно ж,  епітети, метафори. Присутня синекдоха „дідугани” (дерева)
Римування:
  Яскраво виражений чотиристопний ямб з незакінченою стопою, жіноча рима чергується з чоловічою,  римування паралельне (перевірте)
  Кохання не потребує слів, це надзвичайно тонке почуття, яке досить часто брудниться словами, пафосність тут недоречна, вона дратує. Якщо вже і писати  про кохання, то саме так, без од и дифірамбів на адресу об’єкта почуттів, а так просто и щиро, я повірила почуттям цього юнака, він досить щирий в них, коли кохаєш, то все навколо змінюється, оживає, і насамперед змінюєшся сам!

Ідейно-художній аналіз вірша Євгена Маланюка „Шевченко”    ( до уваги 11 класи))

ШЕВЧЕНКО

Не поет — бо це ж до болю мало,
Не трибун — бо це лиш рупор мас,
І вже менш за все — «Кобзар Тарас»
Він, ким зайнялось і запалало.

Скорше — бунт буйних майбутніх рас,
Полум'я, на котрім тьма розстала,
Вибух крові, що зарокотала
Карою за довгу ніч образ.

Лютий зір прозрілого раба,
Гонта, що синів свяченим ріже,—
У досвітніх загравах — степа
З дужим хрустом випростали крижі.

А ось поруч — усміх, ласка, мати
І садок вишневий коло хати.

Поезiя "Шевченко" була написана 1930 року, коли Маланюк зрозумiв про неможливiсть повернення на батькiвщину i весь свiй запал, усю силу таланту спрямував на те, щоб розбудити украïнцiв, примусити ïх згадати своє славне iсторичне минуле, пiднятися на боротьбу i скинути ненависне ярмо неволi. I в цьому дуже схожi великий Кобзар i поет-емiгрант. Дослiдники-лiтературознавцi вважають, що "вулканiчний темперамент" Маланюка якщо й поступався комусь, то тiльки Т. Шевченковi. Вірш входить до збірки „Земля і залізо”, що вийшла 1930 року в Парижі
У вiршi автор роздумує над сутнiстю творчостi Шевченка, увиразнює його як генiальну особистiсть, як нацiонального пророка, поета нацiональноï iдеï. Маланюк показує народовi могутнього i вольового Шевченка, навколо якого гуртуються люди, бо йде вiд нього енергiя добра i любовi.Вiрш Є. Маланюка "Шевченко" вражає надзвичайною майстернiстю автора у вiдтвореннi
широкого спектра поезiй Тараса Шевченка, його вмiнням зазирнути в обурену душу народу в часи вiдчаю та помсти i в лагiдну та добру годину миру i спокою.
Ідеєю вірша є, звичайно, звеличення постаті Шевченка, усвідомлення надзвичайної місії поета для України та українців.
Ліричним героєм вірша виступає палкий патріот, оратор, трибун, що закликає народ до державності і звеличує роль Шевченка у творенні державності , його можна ототожнити з автором.
Головний герой _ Тарас Шевченко, проте не традиційний образ насупленого дядька, що дивиться з докором у майбутнє, а образ сильної, бунтівної людини, що стала ще за життя символом непокори і бунту, втіливши в собі всі думки й прагнення народу на краще життя. Основний художній прийом, що змальовує образ є прийом заперечення: „не поет..”, „не трибун..”, „не Кобзар Тарас”. Перед нами постає величний образ „бунту” Синекдоха вказує на повне злиття Шевченка з доленосною історією України. „Полум”я”, „вибух крові”, лютий зір”, „Гонта”. Це експресивне внутрішнє осмислення  може прийти до людини, що сама виболіла і вистраждала за батьківщину. І як підтвердження близькості і відчуття внутрішньго світу кумира  автор згадує глибокий ліризм поезій Шевченка в останніх рядках.
За жанром це СОНЕТ
Композиція відповідає сонетній побудові. Перша строфа суцільне заперечення. Друга – ствердження. Третя -  міць і сила. Четверта – ліризм.
Епітети швидше експресивні: „буйні майбутні раси”, „лютий зір”.
   Чотиристопний хорей, що чергується з пірихієм. Рима чоловіча з жіночою, римування кільцеве.
До Шевченка треба дорости, кожен має усвідомити і зрозуміти Шевченка для себе. Це грандіозна постать в історії людства. І людство це усвідомило, чи усвідомлять українці...?