Літературна студія

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » Літературна студія » наша творчість » Осягнути Всесвіт...


Осягнути Всесвіт...

Сообщений 1 страница 4 из 4

1

Осягнути Всесвіт
*****
13.06. Так дивно! Це останній запис у моєму щоденнику.  Через кілька хвилин все закінчиться. Або тільки почнеться.... Це все тільки заради неї.  Щастя у цьому світі неможливе. Хіба усі ці химерні люди зрозуміють силу нашого почуття? Ні, вони думають тільки про себе і свої проблеми, ставлять перешкоди іншим. А там у височині все по-справжньому!! Там – вона буде моєю, там ми знайдемо своє щастя. Ми будемо жити вічно і кохати один одного. Кохати у височині!!! Лише мить і я забуду усю цю мороку, що називають життям. А що в ньому прекрасного? Та нічого... Лише сірі буденні дні, в яких інколи зявляються цяточки інших, більш веселих кольорів.... Останній раз дивлюсь на це запилене місто... Дивно.. Я ж повинен жалкувати, що йду з життя. Ау мене на душі тільки радість та легкість. Я з нетерпінням очікую, коли віддамсь своєму щастю... Я зробив все, що мав.... Залишаю листа Аліні. Я впевнений, вона його прочитає. Вона мене зрозуміє. Вона ж така чуйна, добра, лагідна.. О, Господи, я так її кохаю. Все це тільки заради неї. Та щось я вже довго пишу. Пора ставити крапку. Ось і кінець моєму щоденнику, та й життю також. Бувайте всі, хто буде його читати. І, благаю, зітріть мене з вашої пам’яті…. Мене вже нема…

*****
    Кохана моя, ти читаєшь мого листа, а я вже напевно десь там в височині… Ти не лякайся, не хвилюйся. Сонечко моє, Аліна, я кохаю тебе від щирого серця. Ти з’явилася у моєму житті, коли я вже зовсім втратив надію побачити в ньму щось прекрасне. Я не вірив у кохання. Вважав, що це почуття для дурних, що воно тільки шкодить нам. Я думав, що люди марно забивають голову цією дурістю.. А зараз, завдяки тобі, моя ти пташка, я розумію, що я був дурнем... Кохання – це найпрекрсніше у нашому житті. Зустрівши і покохавши тебе, я з радістю просипався зранку, вдихав повітря і жив щасливим життям. Та не довго, я скоро зрозумів, що кохання має бути більшим, що воно повино осягнути Всесвіт, і, що у цьому байдужому світі нас обов’язково щось розлучить... А я хочу завжди бути с тобою, не можу та просто не маю права тебе втратити..Ти все для мене... Я певен, що зараз у тебе в голові блукають жахливі  думки... Викинь їх, я тебе благаю...  Приходь до мене, тут добре, я це знаю.... Тут є все... А мені не вистачає лише тебе... Тут, у височині, ми будемо одним цілим, і ми справді будемо жити, жити нашим коханням. Я буду чекати на тебе тут скільки потрібно буде. Але ти не барися., бо я сумую без тебе... Тут все вічне, і наше кохання теж не буде мати меж. А тепер подумай про все, що я тут написав. Я певен ти і не знала, що я міг таке планувати, але я також певен, що ти все зрозумієш, і підеш за ради мене на таку жертву. Я тебе міцно цілую. Щоб ти не вирішила, я завжди буду тебе кохати...
                                                      Твоє, безтямно кохаюче тебе, серце

*****                                                       
14.06
Я мала написати всі свої почуття у щодинник зразу, та не мала сили… Вчора був найжахливіший день у моєму житті. Я його втратила, втратила найцінніше… А той лист, хіба він міг таке думати.. Ми ж були щасливі… Благає прийти до нього… Так я  його кохаю, але ж життя прекраснее. Я втратила його, але у мене є сенс життя, я хочу закінчити інститут, хочу жити, народити дітей, працювати фотографом… Так спогади про нього завжди будуть у моєму серці.. Та як він міг таке з собою учинити, та ще й  взяти кинути мене тут, одну і зовсім самотню…. Я не можу більш писати, сльози дощем ллються на сторінки щоденника…
15.06
Так, і знову я відкриваю свій щоденник, і знову пишу всі ці думки, що надокучають мені кожну хвилину, кожну секунду. Я хочу його побачити, вдихнути його аромат, відчути смак його вуст... Боже, я ж справді без нього не зможу... Я хочу до нього. Але це ж безглуздя помирати за для щастя... Життя повинно продовжуватися.. Та ще й його мати. Вона його так любить, їй напевно складніше ніж мені. Він же був її кровью, плоттю... Ні, ці думки остаточно зведуть мене з розуму...
16.06
Мені моторошно дивитися на ту жінку... Вчора вона приходила і сльозно благала мене піти до нього...  Говорила, що він там самотній, чекає на мене, що якщо я не піду, його душа не буде спокійною, а вона хоче, щоб він був щасливий... І найжахливіше те, що я поступово починаю її розуміти... Навіщо ж ти це зробив? Навіщо?...
17.06
Я на тому самому даху… Дивлюся вниз і розумію, що і справді життя без нього пусте…  Зовсім пусте. Сонце ніби вже не світить, не чутно голосів, і все навкруги стає темним…. А й справді, що там в височині? Щастя? Затишок? Спокій? Та головне, що там він… Я хочу до нього, просто бути з ним, і байдуже де….

*****
З газети
Вчора у центрі міста знайшли тіло дівчини. Її особистість досі не відома  органам правопорядку. Один з слідчих розповів нашому репортеру, що смерть дівчини пов’язують із самогубством юнака, що сталося чотири дні тому. Єдиним доказом, що вказує на особистість дівчини є щоденник, який знайшли на даху будівлі. Звідти відомо, що ім’я дівчини – Аліна. Нам досі не відомо (це не розголошується), які причини призвели до смерті Аліни, але ми щиро співчуваємо усім її близьким і родичам. Редакція газети надасть можливу грошову допомогу на влаштування похорон.

*****
Вони сиділи на хмарці і трималися за руки. Їхні очі світилися щастям... Вони дивилися вниз на світ, де привали ненависть, заздрість і жадібність, вони розуміли той світ не для них. Та їм на нього було вже байдуже... Тільки зараз вони почали справді кохати і жити... Вони були щасливі... Вони осягнули Всесвіт...

2

ще одна невелика історія кохання... вона не дуже оригінальна... та мені цікаво знати ваше ставлення.... вони знайшли те, що хотіли? чи загубили своє щастя? І чи ісотрія має трагічний чи навпаки радісний кінець?

3

Кохання - воно прекрасне, життя сповнюється сенсом! Я не хочу вірити, що кохання здатне штовхнути з даху.. лише страх штовхає до смерті..страх перед життям. Кохання навпаки дарує радість життя, насолоду від того, що розплющуєш вранці очі.... Проте чи знайшли вони щастя.. ?! Сподобалась надзвичайно тонка оригінальність ... унікальне поєднання сюжету з манерою щоденника! Хай живе кохання, хай живе життя!

4

Я думаю що напевно знайшли, бо кохання безсмертне.  Може десь вони і будуть почувати себе краще, без цієї метушні. Але все таки це прекрасне відчуття. І тому треба триматися за нього, за життя, бо воно теж є прекрасним, хоча декому воно здається одноманітним.


Вы здесь » Літературна студія » наша творчість » Осягнути Всесвіт...